Статті

Засновник космонавтики Костянтин Ціолковський протягом усього свого життя стверджував, що зв’язки Землі і космосу більш тісні і різноманітні, ніж ми вважаємо. Це було сказано ще в 1925 році в його праці «Причина Космосу», але ж і сьогодні його думки з цього приводу актуальні. Чим більше ми пізнаємо природу світу, що нас оточує, тим ясніше стає, що ми тісно пов’язані з космосом. Тематика непроста, але ж автор цієї статті вважає, що зміївська земля ще в стародавні часи прийняла позаземного гостя.

Історики релігії стверджують, що стародавні люди, тобто наші пращури, обожнювали все, що бачили дивне: чи то корабель, нова річ, чи тварина, або природне явище. В такому розумінні космічні прибульці могли бути сприйняті, як звичайнісінькі боги. Журнал «Наука и религия» (1991 г.№10) з цього приводу писав ось що: «Если в истории Земли имело место посещение инопланетян, то они должны были вызвать к жизни представления о высшем разуме во Вселенной». У наших пращурів таке уявлення набуло містично-релігійного характеру і в результаті різноманітних модифікацій переросло в поняття язичницького бога. Автор статті «Ритуалы межпланетной связи» І.Смірнова стверджує, що «посетившие Землю инопланетяне в интеллектуальном плане были, конечно, выше землян. Оставшись на Земле (например, в результате аварии), они могли обучать людей наукам, ремеслам, письменности, искусству. В мифологии всех народов эти функции выполняли боги. Быть может, обожествлённые космические пришельцы?»

Окрім цього є чимало розповідей про польоти на небо і повернення назад. Одна з них південноамериканська легенда про чоловіка, якого звали Кетцалькоатле. Зовні він був світло-русявий і проповідував царство добра і справедливості. На Землю він прийшов незрозуміло як, але ж зі Сходу. А коли помирав, вийшов на берег океану, підпалив себе і став ранковою зіркою, пообіцявши повернутися на Землю ще раз.

А в стародавньому Китаї в 60-х роках І сторіччя нашої ери мешкав Чжан-дао-лін, він правив провінцією Чзян-Чжоу, а після смерті вознісся на небо.

І ось в не так давно надрукованій книзі для юнацтва «Таємниці Космосу» (автор: Наталья Бершова. Промінь. 2008 г.) йдеться, що «колись наші пращури уявляли, що по небу літає вогняний змій. Де пролетить він – все спалить своїм жаром. І ось у нашому краї жив колись такий змій.

герб м. Зміїв Упав він на Землю, розбивши навпіл величезний вал, у якому утворилося провалля Зміївське. Ви і сьогодні його побачите, як будете їхати через річку Сіверський Донець на Коропове. Зображення змія ви побачите і на стародавньому гербі Змієва…»

А тепер згадаємо, як палає метеорит, ввійшовши в земну атмосферу. Він розсипає іскри, за ним тягнеться вогонь, нібито хвіст змія Питання, як кажуть, дискусійне. Нехай це легенда, але ж в ній неабиякий натяк на зустріч наших пращурів з космічними посланцями.

А ось імена деяких зміївських аеронавтів: Ігор Вовк – космонавт СРСР, Віктор Шевченко – призер Європи з авіамодельного спорту (пілотажної моделі), Євген Христосов – авіамоделіст-конструктор радіокерувальних моделей, його брат Олександор Христосов – конструктор систем навігації (Росія), випускник ХАІ, Євген кічі гін – дельтапланерист, Сергій Тара рака – ентузіаст польоту на моторному пара плані. Автор свідомо не називає льотчиків багатьох поколінь. Вони живуть поруч з нами, а також в різних куточках космічної колиски – Землі. Але ж не можна все життя провести в колисці…

Автор статті: Валерій Олійник, житель міста Змієва.

Примітка: місто Зміїв деякий час називалось Готвальд, знаходиться в харківській області в Україні. Приблизно 45 км. від Харкова.

На сайті Харківського планетарію стаття надрукована з дозволу автора.

Меркурий

Это самая близкая к Солнцу планета, поэтому Солнце на Меркурий светит и греет в 7 раз сильнее, чем на Землю. На дневной стороне Меркурия страшно жарко, там вечное пекло. Измерения показывают, что температура там поднимается до 400 градусов выше нуля. Зато на ночной стороне должен быть всегда сильный мороз, который, вероятно, доходит до 200 градусов ниже нуля. Итак, Меркурий - это царство пустынь. Одна его половина - горячая каменная пустыня, другая половина - ледяная пустыня, быть может покрытая замерзшими газами. В состав крайне разреженной атмосферы Меркурия входят: Ar, Ne, He. Поверхность Меркурия по внешнему виду подобна лунной. Когда Меркурий находится достаточно далеко от Солнца , его можно разглядеть, он стоит низко над горизонтом. Меркурий никогда не бывает виден на темном небе. Лучше всего наблюдать его на вечернем небе или перед рассветом. У Меркурия спутников нет. 80% массы Меркурия содержится в его ядре состоящем преимущественно из железа. Давление у поверхности планеты примерно в 500 млрд. раз меньше, чем у поверхности Земли. Оказалось также, что Меркурий имеет слабое магнитное поле, напряженность которого составляет всего 0,7% от земного. Меркурий принадлежит к планетам земной группы. В римской мифологии - бог торговли.

Венера

Вторая планета от Солнца, имеет почти круговую орбиту. Она проходит к Земле ближе, чем какая-либо другая планета. Но плотная, облачная атмосфера не позволяет непосредственно видеть ее поверхность. Атмосфера: СО₂ (97%), N2 (ок. 3%), H₂O (0,05%), примеси CO, SO₂, HCl, HF. Благодаря парниковому эффекту, температура поверхности разогревается до сотен градусов. Атмосфера, представляющая собой плотное одеяло из углекислого газа, удерживает тепло, пришедшее от Солнца. Это приводит к тому, что температура атмосферы гораздо выше, чем в духовке. Снимки, полученные с помощью радара, демонстрируют очень большое разнообразие кратеров, вулканов и гор. Есть несколько очень больших вулканов, высотой до 3 км. и шириной сотни километров. Излияние лавы на Венере происходит гораздо дольше, чем на Земле. Давление на поверхности около 107 Па. Поверхностные породы Венеры близки по составу к земным осадочным породам.
Найти Венеру на небе проще, чем любую другую планету. Ее плотные облака хорошо отражают солнечный свет, делая планету яркой на нашем небе. Каждые семь месяцев в течении нескольких недель Венера представляет собой самый яркий объект в западной части неба по вечерам. Три с половиной месяца спустя она восходит на три часа раньше Солнца, становится сверкающей "утренней звездой" восточной части неба. Венеру можно наблюдать через час после захода Солнца или за час до восхода. У Венеры нет спутников.

Земля.

Фото из Космоса.
- третья от Солнца планета. Скорость обращения Земли по эллиптической орбите вокруг Солнца равна - 29,765 км/с. Наклон земной оси к плоскости эклиптики 66^o33'22''. У Земли есть естественный спутник - Луна. Земля обладает магнитным и электрическим полями. Земля образовалась 4,7 млрд. лет назад из рассеянного в протосолнечной системе газо-пылевого вещества. В составе Земли преобладают: железо (34,6%), кислород (29,5%), кремний (15,2%), магний (12,7%). Давление в центре планеты - 3,6*10¹¹Па, плотность около 12 500 кг/м³, температура 5000-6000 ^oC. Большую часть поверхности занимает Мировой океан (361,1 млн.км²; 70,8%); суша составляет 149,1 млн.км² и образует шесть материков и острова. Она поднимается над уровнем мирового океана в среднем на 875 метров (наибольшая высота 8848 метров - г.Джомолунгма). Горы занимают 30% суши, пустыни закрывают около 20% поверхности суши, саванны и редколесья - около 20%, леса - около 30%, ледники - 10%. Средняя глубина океана около 3800 метров, наибольшая - 11022 метра (Марианский желоб в Тихом океане), объем воды 1370 млн.км³, средняя соленость 35г/л. Атмосфера Земли, общая масса которой 5,15*10¹⁵ тонн, состоит из воздуха - смеси в основном азота (78,1%) и кислорода (21%), остальное - водяной пары, углекислый газ, благородные и другие газы. Около 3-3,5 млрд. лет назад в результате закономерной эволюции материи на Земле возникла жизнь, началось развитие биосферы.

Марс.

Фото.
четвертая планета от Солнца, похожая на Землю, но меньше по величине и холоднее. На Марсе имеются глубокие каньоны, гигантские вулканы и обширные пустыни. Вокруг Красной планеты, как еще называют Марс, летают две небольшие луны: Фобос и Деймос. Марс - это следующая за Землей планета, если считать от Солнца, и единственный, кроме Луны космический мир, который уже можно достичь при помощи современных ракет. Для астронавтов это путешествие длиной в 4 года могло бы явиться следующим рубежом в исследовании космического пространства. Вблизи экватора Марса, в районе называемом Тарсис, расположены вулканы колоссальных размеров. Тарсис - название, которое астрономы дали возвышенности, имеющей 400 км. в ширину и около 10 км. в высоту. На этом плато расположено четыре вулкана, каждый из которых просто гигант в сравнении с любым земным вулканом. Самый грандиозный вулкан Тарсиса, Гора Олимп, возвышается над окружающей местностью на 27 км. Около двух третей поверхности Марса представляет собой горную местность с большим количеством кратеров, возникших от ударов и окруженных обломками твердых пород. Вблизи вулканов Тарсиса змеится обширная система каньонов длинной около четверти экватора. Долина Маринер имеет ширину 600 км., а глубина ее такова, что гора Эверест целиком опустилась бы на ее дно. Отвесные скалы высятся на тысячи метров, от дна долины до плато наверху. В древние времена на Марсе было много воды, по поверхности этой планеты текли большие реки. На Южном и Северном полюсах Марса лежат ледяные шапки. Но этот лед состоит не из воды, а из застывшего атмосферного углекислого газа (застывает при температуре -100^oC). Ученые считают, что поверхностные воды хранятся в виде захороненных в грунте ледяных глыб, особенно в полярных областях. Состав атмосферы: CO₂ (95%), N₂ (2,5%), Ar (1,5 - 2%), CO (0,06%), H₂O (до 0,1%); давление у поверхности 5-7 гПа. Всего к Марсу было послано около 30 межпланетных космических станций.

Юпитер - самая большая планета.

Фото.
- пятая планета от Солнца, самая большая планета Солнечной системы. Юпитер - не твердая планета. В отличие от четырех твердых планет, ближе других расположенных к Солнцу, Юпитер представляет собой газовый шар.Состав атмосферы: H₂(85%), CH₄, NH₃, He(14%). Газовый состав Юпитера очень похож на солнечный. Юпитер - мощный источник теплового радиоизлучения. Юпитер имеет 16 спутников (Адрастея, Метида, Амальтея, Фива, Ио, Лиситея, Элара, Ананке, Карме, Пасифе, Cинопе, Европа, Ганимед, Каллисто, Леда, Гималия), а также кольцо шириной 20000 км., почти вплотную примыкающие к планете. Скорость вращения Юпитера настолько велика, что планета выпячивается вдоль экватора. Кроме того, такое быстрое вращение является причиной очень сильных ветров в верхних слоях атмосферы, где облака вытягиваются длинными красочными лентами. В облаках Юпитера имеется очень большое количество вихревых пятен. Самое большое из них - так называемое Большое Красное пятно, превосходит по своим размерам Землю. Большое Красное пятно представляет собой огромных размеров бурю в атмосфере Юпитера, которую наблюдают вот уже 300 лет. Внутри планеты под огромным давлением водород из газа превращается в жидкость, а дальше из жидкости в твердое тело. На глубине 100 км. расположен безбрежный океан жидкого водорода. Ниже 17000 км. водород оказывается сжат настолько сильно, что его атомы разрушаются. И тогда он начинает вести себя, как металл; в этом состоянии он легко проводит электричество. Электрический ток, протекающий в металлическом водороде, создает вокруг Юпитера сильное магнитное поле.

Сатурн.

Фото.
шестая от Солнца планета, имеет поразительную систему колец. Из-за быстрого вращения вокруг своей оси Сатурн как бы сплюснут у полюсов. Скорость ветров на экваторе достигает 1800 км/ч. Ширина колец Сатурна 400 000 км., но в толщину они имеют всего несколько десятков метров. Внутренние части колец вращаются вокруг Сатурна быстрее, чем наружные. Кольца в основном состоят из миллиардов мелких частиц, каждая из которых обращается по орбите вокруг Сатурна как отдельный микроскопический спутник. Вероятно, эти «микроспутники» состоят из водяного льда или из камней, покрытых льдом. Размер их колеблются от нескольких сантиметров до десятков метров. В кольцах имеются и более крупные объекты - каменные глыбы и фрагменты до сотен метров в поперечнике. Щели между кольцами возникают под действием сил тяготения семнадцати лун (Гиперион, Мимас, Тефия, Титан, Энцелад и др.), которые заставляют кольца расщепляться. В состав атмосферы входят: CH₄, H₂, He, NH₃.

Уран.

- седьмая от Солнца планета. Была открыта в 1781 году английским астрономом Уильямом Гершелем, и названа в честь греческого бога неба Урана. Ориентация Урана в пространстве отличается от остальных планет Солнечной системы — его ось вращения лежит как бы «на боку» относительно плоскости обращения этой планеты вокруг Солнца. Ось вращения наклонена на угол 98^o. Вследствие этого планета бывает обращена к Солнцу попеременно то северным полюсом, то южным, то экватором, то средними широтами. Уран имеет более 27 спутников (Миранда, Ариэль, Умбриэль, Титания, Оберон, Корделия, Офелия, Бианка, Крессида, Дездемона, Джульета, Порция, Розалинда, Белинда, Пэк и др.) и систему колец. В центре Урана находится ядро, состоящее из камня и железа. В состав атмосферы входят: H₂, He, CH₄ (14%).

Нептун.

- его орбита пересекается с орбитой Плутона в некоторых местах. Экваториальный диаметр такой же, как и у Урана, хотя расположен Нептун на 1627 млн. км дальше от Урана (Уран расположен в 2869 млн. км от Солнца). Исходя из этих данных, можно сделать вывод, что эту планету не смогли заметить в XVII веке. Одним из ярких достижений науки, одним из свидетельств неограниченной познаваемости природы было открытие планеты Нептун путем вычислений - "на кончике пера". Уран - планета, следующая за Сатурном, который много веков считался самой из далеких планет, была открыта В. Гершелем в конце XVIII в. Уран с трудом виден невооруженным глазом. К 40-м годам XIX в. точные наблюдения показали, что Уран едва заметно уклоняется от того пути, по которому он должен следовать с учетом возмущений со стороны всех известных планет. Таким образом, теория движения небесных тел, столь строгая и точная, подверглась испытанию. Леверье (во Франции) и Адамс (в Англии) высказали предположение, что, если возмущения со стороны известных планет не объясняют отклонение в движении Урана, значит, на него действует притяжение еще не известного тела. Они почти одновременно рассчитали, где за Ураном должно быть неизвестное тело, производящее своим притяжением эти отклонения. Они вычислили орбиту неизвестной планеты, ее массу и указали место на небе, где в данное время должна была находиться неведомая планета. Эта планета и была найдена в телескоп на указанном ими месте в 1846 г. Ее назвали Нептуном. Нептун не виден невооруженным глазом. На этой планете дуют ветры со скоростями до 2400 км/час, направленные против вращения планеты. Это самые сильные ветры в Солнечной системе.
Состав атмосферы: H₂, He, CH₄. Имеет 6 спутников (один из них Тритон).
Нептун - в римской мифологии бог морей.

Планеты в солнечной системе, как видно из описаний все отличаются друг от друга. У других звёзд учёные также обнаруживают планеты, их называют экзопланетами.

Источники:
www.kosmos19.narod.ru
www.ggreen.chat.ru
http://ru.wikipedia.org

Современные представления о строении Солнечной системы

СОЛНЕЧНАЯ СИСТЕМА - система космических тел, включающая, помимо центрального светила Солнца восемь больших планет их спутники, множество малых планет, кометы, мелкие метеорные тела и космическую пыль, движущиеся в области преобладающего гравитационного действия Солнца. Согласно господствующим научным представлениям, образование Солнечной системы началось с возникновения центрального тела Солнца; поле тяготения Солнца привело к захвату налетевшего газово-пылевого облака, из которого в результате гравитационного расслоения и конденсации произошло формирование Солнечной системы.

Даже после того, как к планетам отправлялись эскадры автоматических космических исследовательских кораблей, солнечная система еще скрывает в себе много не известного, интересного не познанного.

Все объекты Солнечной системы можно разделить на пять групп: Солнце, большие планеты, карликовые планеты (планетоиды), спутники планет и малые тела.

Информация о каждой планете в отдельной статье.

Эволюция Солнечной системы

До сих пор традиционно рассматривалась как перманентный процесс, в ходе которого газопылевое облако, сформировавшееся возле новорожденного Солнца, постепенно охлаждаясь, позволило образоваться первоначально совсем небольшим частицам твердого вещества, слипшегося в конечном счете в крупные астероиды и планеты, которые теперь в ходят в состав солнечной системы. Однако теперь появились свидетельства существования по крайней мере двух различных этапов развития планетных систем. Подобный вывод сделали геолог Юрий Амелин, работающий ныне в Университете Торонто (University of Toronto, Канада), и его соавтор (по соответствующей публикации в журнале Nature) Александр Крот из Гавайского университета (University of Hawaii, США) после изучения минеральной структуры так называемых хондр (chondrules) метеоритов Gujba и Hammadah al Hamra (находка сделана в Северной Африке, Ливийской Сахаре) и определения их изотопического возраста. Среди трех основных классов выпадающих на Землю метеоритов - каменных, железокаменных и железных - каменные метеориты, безусловно, являются самыми многочисленными (свыше 93%). В свою очередь эти три класса метеоритов по своему минеральному составу и структуре (текстуре) подразделяются на ряд групп и типов. Наиболее многочисленными среди каменных метеоритов входящих в солнечную систему считаются хондриты (chondrite) светло-серой или темной окраски, которые и содержат эти самые хондры - мелкие силикатные шарики. Размеры хондр различны - от микроскопических до сантиметровых. В межхондровом веществе нередко находят разбитые хондры и их обломки. Такая характерная структура присуща только метеоритам, она не встречается больше нигде в земных условиях и поэтому позволяет успешно выявлять внеземное происхождение найденных обломков. Согласно одному из самых популярных предположений, хондры образовались 4,56 миллиарда лет назад в районе Главного астероидного пояса между орбитами Марса и Юпитера, нашей солнечной системы. Совсем недавно возможность образования структур типа хондр удалось продемонстрировать на установке ESRF (European Synchrotron Radiation Facility) в ходе быстрого нагрева и последующего охлаждения образцов в экспериментах с пучками жесткого излучения. Таким образом родилась еще одна оригинальная гипотеза, авторы которой предположили, что сходный с экспериментальным поток жесткого излучения, порожденного близким гамма-всплеском (на расстояниях до 300 световых лет от Солнца), мог бы в принципе оказаться тем самым фактором, что определил весь ход формирования нашей планетной системы. А теперь выясняется, что новоизученные в ходе вышеописанного исследования хондры мало того, что никак не могли сформироваться под воздействием ударных волн, так еще и появились намного позже других известных образцов. Амелин высказал предположение, что эти "шарики" были сформированы в условиях гигантского раскаленного выброса испаряющейся материи в тот момент, когда произошло столкновение между двумя планетарными "эмбрионами" размером с нашу Луну или даже Марс. Следовательно, это можно считать свидетельством формирования "исконных планетных кирпичиков" - хондр - в то время, когда уже существовали какие-никакие, но протопланеты. "Это возвращает нас в ситуацию, когда уже вполне выстроенные схемы вновь обращаются в хаос, - признается ученый. - Но я уверен, что накопление новых данных позволит вернуть состояние этого былого порядка".

Самая многочисленная популяцию малых тел Солнечной системы — астероиды. Астероид – это небольшое планетоподобное тело Солнечной системы, размером от нескольких метров до тысячи километров. Первый астероид — Церера — был открыт в первый день XIX века сицилийским астрономом Пиацци. Хотя открытие и носило случайный характер, оно послужило толчком к разработке Гауссом классического метода определения орбит по трем наблюдениям и метода наименьших квадратов, благодаря которым удалось вычислить орбиту и переоткрыть Цереру спустя почти год после первых наблюдений. В настоящее время известно несколько десятков тысяч астероидов.

Кометы - загадка Солнечной системы. Кометы - самые эффектные и самые загадочные тела Солнечной системы, приходящие с ее окраин к нашему светилу и имеющие вид туманных пятнышек. Дело, однако, в том, что не любое туманное пятнышко - комета. Мы знаем, что так выглядит целый ряд астрономических объектов: планетарные и диффузные туманности, шаровые и рассеянные скопления, галактики. Когда комета находится далеко от Солнца, ее трудно отличить от этих неподвижных пятнышек - астрономических образований. Поскольку в это время комета очень незначительно меняет свое положение на небе от ночи к ночи, наблюдатель, чтобы заметить такие изменения, должен быть очень искусным. Метеориты, малые тела Солнечной системы, попадающие на Землю из межпланетного пространства. Масса одного из крупнейших метеоров — Гоба метеорита — ок. 60 000 кг. Различают железные и каменные метеориты.

Новость от 04.06.2004 В Антарктиде обнаружили метеорит-ровесник Солнечной системы. Небесный "скиталец" интересен для исследователей тем, что он - ровесник Солнечной системы, поэтому состоит из тех же элементов, что и наша планета в начальный период своего формирования Обнаруженный обломок - образец так называемой "первичной материи" Солнечной системы. Из такого материала могли образоваться не только Земля, но и другие планеты.

Недавно мы узнали, что в Солнечной системе осталось 8 планет. Такое решение принято 24 августа 2006 года в Праге на 26-й Ассамблее Международного астрономического союза. После передела Солнечная система стала выглядеть удивительно гармонично: планеты земной группы — пояс астероидов — планеты-гиганты — пояс Койпера. Среди планет воцарился порядок, какой и должен быть в системе, населенной разумными представителями Вселенной.

Изучение солнечной системы будет продолжаться еще очень долго. Никто не знает сколько загадок ещё скрывает солнечная система, сколько будет новых открытий, экспедиций, экспериментов. Остаются множество интересных не раскрытых вопросов и в честности была ли жизнь на других планетах. До сих пор существуют лишь теории.

Источники:
www.kosmos19.narod.ru
www.ggreen.chat.ru

Стаття газети ХНУ

ВІД РЕДАКЦІЇ. На замовлення наших читачів публікуємо актуальну статтю професора, академіка АН ВШ України, лауреата премій Ради Міністрів СРСР та Державної премії УРСР Леоніда Феоктистовича ЧОРНОГОРА. Ім’я вченого вам запам’яталося статтями: «НЛО та сучасна наукова картина світу», «Цунамі», «Екологія космосу» та ін.

Рівно сто років тому, в червні 1908 р., відбулася подія, яка могла круто змінити історію нашої цивілізації. В атмосферу Землі на великій швидкості врізалося космічне тіло величезних розмірів. Не долетівши до поверхні Землі, воно вибухнуло в приземній атмосфері. Вибухова хвиля вивалила ліс на площі понад 2 тис. кв. км. Згоріло близько 250 кв. км тайги. Запізнися космічне тіло, що одержало назву Тунгуського метеорита, на п'ять годин (на мить за космічними масштабами), вибух відбувся б над Санкт-Петербургом – столицею Російської імперії. Загинули б близько 2 млн. чоловік. Коли б це трапилось, чи спалахнула б Перша світова війна? Відбулася Жовтнева революція? З'явився б Радянський Союз? Розв'язали б Другу світову війну? Хто б став переможцем?..

Як часто трапляються подібні катастрофи? Якою є їхня природа? Наскільки жахливі їхні наслідки? Чи можна їм запобігти? Що для цього потрібно зробити?

Космічні мандрівники

Метеороїди. Метеори. Боліди. Під метеором розуміється явище, що виникає при вторгненні невеликого космічного тіла в атмосферу, і пов'язані з ним процеси. Саме тіло іменується метеороїдом. На земній поверхні метеороїд називається метеоритом. Досить великі (звичайно діаметром 1 – 10 м) метеорні тіла, що дуже яскраво світяться, іменуються болідами.
Метеороїди можуть вторгатися потоками або поодинці. Метеорних потоків відомо близько трьох десятків. Потік Леонід – один з найвідоміших. Він спостерігається щорічно в кінці другої декади листопада. Розмір метеороїдов змінюється в широких межах: від часток міліметру до 10 м. Густина речовини складає 1 – 8 т/куб. м. Маса метеорних тіл знаходиться в межах від мільйонних часток грама до тисяч тонн, їх швидкість – 11 – 73 км/с. За хімічним складом метеорити ділять на чотири класи: залізні, залізо-кам'яні, кам'яні та крижані. Близько 93,2 % метеорних тіл є кам'яними, 5,4 % – залізними (точніше, залізо-нікелевими) і 1,3 % – залізо-кам'яні.
Астероїди. До астероїдів відносять космічні тіла розміром понад 10 м. Кількість астероїдів перевищує багато сотень тисяч. Їхній діаметр змінюється від 10 м до 1000 км. Ці космічні тіла зародилися одночасно з планетами Сонячної системи. Вони є ніби будівельним матеріалом для планети земного типа. Усі астероїди є допланетною речовиною. У цьому, мабуть, полягає їхня головна цінність для науки. Загальна маса цих тіл не перевищує 0,001 маси Землі. Відносно Землі астероїди рухаються зі швидкостями 12 – 20 км/с і мають гігантський запас кінетичної енергії.
При вторгненні в атмосферу космічні тіла розміром не більше ніж 10 – 100 м гальмуються в ній, генерують ударну хвилю та руйнуються, астероїд діаметром більше 100 м пронизує її практично безперешкодно.

Як показало вивчення кратерів на Землі, куб інтервалу часу між двома падіннями астероїдів приблизно пропорційний квадрату їхньої енергії. Наприклад, космічні тіла діаметром близько 10 км, які здатні привести до глобальної катастрофи, падають на Землю в середньому раз в 200 мільйонів років. Є сліди падінь великих астероїдів на Землю: виявлено більше ніж 100 кратерів – місць падіння космічних тіл. Так, у Кіровоградській області (Україна) виявлений і вивчений Болтишський кратер діаметром близько 25 км, що утворився в результаті падіння астероїда більше 100 млн років тому.

Ще в 1980-х рр. американські геологи, проаналізувавши карту розподілу густини земної кори в Північній Америці, виявили сліди гігантського доісторичного кратера діаметром близько 2800 км. Він тягнеться від північної частини Гудзонової затоки до південної частини озер Мічіган і Гурон і від канадського Атлантичного узбережжя до провінції Саскачеван. Площа кратера в 10 разів перевищує площу України. Кратер виник близько 4 млрд років тому. Діаметр космічного тіла, що породило кратер, складав сотні кілометрів. Мабуть, це найбільший з відомих кратерів у Сонячній системі. У одному ряду з ним знаходиться кратер на Місяці діаметром 2500 км і завглибшки 15 км. Він утворений близько 4 млрд років тому падінням космічного тіла діаметром приблизно 200 км.
Ще цікавішою подією представляється падіння на Землю десятикілометрового астероїда близько 65 млн років тому. Швидше за все, в результаті катастрофічних наслідків цієї події вимерли динозаври, й істотно змінилася вся біосфера. На зміну ері динозаврів прийшла ера ссавців, вінцем яких стала людина розумна (homo sapiens).

Комети. У перекладі з грецької "комета" – "кудлата" (планета). Комети – космічні тіла, які стають спостережуваними при наближенні до Сонця. Комета складається з невеликих розмірів щільного ядра, великої розрідженої голови та довгого хвоста. Назва "кудлата" з'явилася саме завдяки наявності хвоста. Його існування пов'язане з тиском сонячного світла на порошинки, з яких складається голова космічного тіла. Тому хвіст завжди направлений від Сонця. Комети стають спостережуваними за межами орбіти Юпітера. З цієї причини кількість комет невідома. Якщо раніше виявлення нової комети було рідкісною подією, то останнім часом щорічно відкривають в середньому 100 – 200 комет. Їхні орбіти можуть бути еліптичними (за цієї умови рух комет – періодичний), параболічними або, можливо, гіперболічними. Найбільш відомим періодичним мандрівником є комета Галлея з періодом обернення 76 років. Маси комет найчастіше складають 10 – 1000 гігатон (1 Гт – мільярд тон). Розмір голови комети може перевищувати розмір Сонця, хвости деколи мають довжину більше 1 а. о., тобто 150 млн км.

Великі витівки Тунгуського тіла

Про Тунгуське диво написано багато рядків. Таємниця його, проте, до кінця не розгадана. Ось що про Тунгуський феномен розповів очевидець.
«Раптом дуже сильно вдарив грім. Це був перший удар. Земля стала смикатися й гойдатися, сильний вітер ударив у наш чум і повалив його. Отут я побачив страшне диво: дерева падають, хвоя на них горить. Пекуче, дуже пекуче – згоріти можна. Раптом над горою, де вже впав ліс, стало дуже світло, начебто друге сонце з’явилося…»

Що ж об’єктивно відомо про це унікальне явище природи?
30 червня 1908 р. у басейні Підкаменної Тунгуски (Сибір) відбулася рідкісна подія, що одержала назву Тунгуського феномена. Вона супроводжувалася оптичним, акустичним, сейсмічним, геомагнітним і біологічним ефектами. На висоті 7 – 8 км відбувся вибух, на великій площі був повалений і частково спалений ліс. Спалах світла й звук спостерігали на відстані ~ 750 км, прилади в м. Потсдамі (Німеччина) зареєстрували акустичні хвилі, які пройшли відстані 5 тис. км (пряма хвиля) і 35 тис. км (зворотна хвиля). Нічне небо в Сибіру й Європі було настільки світлим, що можна було читати книгу. Прозорість атмосфери над США в липні – серпні помітно знизилася. В Іркутську, Ташкенті, Тбілісі та Йені (Німеччина) спостерігали сейсмічну хвилю від вибуху Тунгуського тіла. Нарешті, варіації геомагнітного поля фіксували на відстанях близько 1 тис. км, вони тривали протягом 1 – 2 годин. Зразки, можливо, речовини Тунгуського тіла були знайдені в 60 – 70-і рр. ХХ століття.

Тунгуський вибух мав такі біологічні наслідки: протягом багатьох десятків років спостерігали ефект прискореного поновлення росту дерев; частота мутацій соснового молодняку збільшилася приблизно в 10 разів; відзначали рідкісну мутацію в корінного населення Евенкії. Останній ефект, однак, вимагає подальших досліджень.

Ретельне дослідження й моделювання наслідків прольоту Тунгуського тіла дозволило визначити його параметри: початкові та кінцеві маси – 2 Мт і 100 кт, початкова та кінцева швидкості руху – близько 30 і 17 км/с, початкова енергія – близько 500 Мт, густина речовини 0.5 – 1 т/куб. м, енергія вибуху – 10 Мт, яка була еквівалентна енергії 1000 бомб, скинутих на Хіросіму.
Природа Тунгуського феномена точно невідома. Висунуто безліч гіпотез про його природу. Першою «гіпотезою було припущення евенків – очевидців падіння космічного тіла. Спостерігаючи за катастрофою, що наступила, вони вважали, що її причиною стало зішестя на Землю бога Агди –
залізного птаха, що вивергає вогонь.

У 1908 р. французький дослідник Фелікс де Руа припустив, що Земля зіткнулася з хмарою космічного пилу. Аналогічну гіпотезу в 1932 р. висловив наш співвітчизник
В. І. Вернадський – засновник і перший президент Академії наук України.
У 1927 р. першодослідник району тунгуської катастрофи Л. А. Кулик вважав, «що випав рій уламків залізного метеорита...».

У 1934 р. англійський метеоролог Ф. Уїппл вперше висунув гіпотезу про кометну природу Тунгуського феномена. Цю гіпотезу підтримав радянський астроном
І. С. Остапович. У подальші роки кометна гіпотеза докладніше була розроблена академіком В. Г. Фесенковим – випускником, а потім і співробітником Харківського університету.

У 1975 р. В. П. Стулов під керівництвом академіка Г. І. Петрова спробував створити математичну модель зіткнення ядра комети з Землею. На жаль, в її основу автори поклали той факт, що густина речовини комети була близько 10 кг/куб. м. Астрономам відомо, що такі «рихлі» тіла не можуть довго існувати в Сонячній системі. Тому модель Петрова – Стулова являє собою лише академічний інтерес.

Ще в січні 1946 р. радянський письменник А. П. Казанцев, знаходячись під враженням від атомних вибухів над містами Хіросіма і Нагасакі (серпень 1945 р.), опублікував науково-фантастичне оповідання «Взрыв», де описав атомний вибух міжпланетного космічного корабля, що нібито потерпів катастрофу над Сибіром.

Найбільш правдоподібними гіпотезами є наступні: Тунгуське тіло – це метеорит або комета. Інші гіпотези припускають, що Тунгуським тілом був згусток антиречовини, чорна дірка, вибух металевого водню, сонячний плазмоїд, електричний розряд і ін.
Більшість учених дотримуються теорії про кометну природу, оскільки вона пояснює майже весь комплекс ефектів, що спостерігалися. Окремі фахівці вважають, що Тунгуське тіло було метеоритом, який все-таки вибухнув в атмосфері. Є й геофізичні гіпотези. Вони зводяться до того, що Тунгуський феномен – специфічний землетрус, виверження вулкана, вибух природного газу або воднево-кисневої суміші, гігантська кулевидна блискавка тощо. Всього ж відомо більше ніж 120 «гіпотез».

Може здатися, що тіла, подібні до Тунгуського, дуже рідко загрожують людству і про них можна не думати. Але це не так. Наприклад, 10 серпня 1972 р. над США і Канадою зі швидкістю 15 км/с промайнув астероїд діаметром близько 80 м. Енергія вибуху була б еквівалентна 100 Мт (8 тис. «Хіросим»). Тільки завдяки щасливому випадку, пролетівши над поверхнею Землі 1500 км, астероїд вилетів за межі атмосфери та пішов у космос. Впади на Землю, він викликав би руйнування та пожежі на площі близько 5 тис. кв. км. При цьому кількість жертв могла скласти 0,3 – 10 млн чоловік.

Залізний дощ

Падіння Сіхоте-Алінського метеорита російський астроном Є. Л. Крінов описав так:
У тихий і морозний, майже зовсім безхмарний ранок 12 лютого 1947 р. о 10 год 38 хв за місцевим декретним часом за повного сонячного освітлення на небі з’явився болід. Спочатку він мав вигляд яскравої зірки, але потім швидко перетворився на сліпучу яскраву вогненну кулю, що незабаром набула трохи витягнутої форми. Болід стрімко пронісся небосхилом в напрямку приблизно з півночі на південь, залишаючи пиловий слід із продуктів руйнування метеорного тіла, що клубив позаду. Болід зник за сопками десь у західних відрогах Сіхоте-Аліня… Політ боліда тривав не більше ніж 4 – 5 секунд. Болід спостерігали над територією радіусом понад 300 км, а звукові явища були чутні на ще більшій відстані від місця падіння метеоритного дощу.

... Під час падіння метеоритного дощу відчинялися двері, вилітало з вікон скло, обсипалася зі стель штукатурка, вибивалося з печей, що топилися, полум’я, вилітала зола з головешками.
Цей метеорит належить до найбільших. Його діаметр дорівнював 3 м, початкова маса – майже 100 т, швидкість входження в атмосферу – 15 км/c. Маса знайдених уламків перевищила 27 т. Приблизно стільки ж речовини було розсіяно в тайзі. Метеорит був залізним. Тому явище назвали випадінням залізного дощу. Великі уламки утворили понад сотню кратерів і воронок.

Маленькі витівки Вітимського боліда

Проліт боліда над північно-східною частиною Іркутської області (Сибір) був зафіксований оптичними й інфрачервоними датчиками геостаціонарної системи контролю космічного простору ВПС США 24 вересня 2002 р. в 16:48:56 світового часу. Болід був виявлений на висоті близько 62 км, його проліт фіксувався до висоти приблизно 30 км.

Політ космічного тіла закінчився вибухом. Йому передували нагрів, випаровування та дроблення боліда. Проліт тіла викликав яскраве свічення (від білого до червоного, а потім бордового), сильний гул, вибух, генерацію ударної хвилі, пошкодження лісу на окремих ділянках в зоні шириною 5 – 7 км і завдовжки близько 50 км уздовж траси падіння. На окремих ділянках частка зламаних дерев сягала 10 – 15 %, на інших – не перевищувала 5 %.

Свідок Є. С. Яригін знаходився на відстані близько 10 км від проекції на поверхню землі траєкторії боліда. Він повідомив таке: «Було видно, як із-за гір на південному сході стало підніматися яскраве напівсферичне свічення. Світло біле, як у зварки, піднімалося вгору, а потім стало переходити в червоне та бордове. Були видно "промінчики" над півсферою, що піднімається. Свічення залило все небо. Світло було рівне, суцільне, жодних предметів, що летять, не було видно. Потім все стало затухати й згасло. Секунд через тридцять пролунав удар, вибух, бахкання було дуже різке. У будинку посипалася штукатурка, все засовалося, заходило».
Додамо, що боліди, подібні Вітимському (діаметр близько 3 м), вторгаються в атмосферу Землі з середньою частотою раз на рік. Можна тільки радіти, що вибухи таких болідів відбувалися поки що над малонаселеними (або безлюдними) регіонами.

Загроза з космосу

У останні десять років астрономи виявили велику кількість малих космічних тіл, орбіти яких проходять поблизу орбіти Землі. Вони й яляють небезпеку, оскільки їхні орбіти проходять значно ближче до Землі, чим орбіти найбільших астероїдів. Діаметр цих космічних тіл не перевищує декількох десятків кілометрів. Вчені США, Росії, України (в тому числі, вчені ХНУ імені В. Н. Каразіна) й інших країн серйозно обговорюють можливість запобігання зіткненню Землі з цими об'єктами.

Проліт в атмосфері та зіткнення з Землею великого космічного тіла супроводжується цілим комплексом фізичних процесів: дуже потужним вибухом, землетрусом, генерацією потужного світлового імпульсу та сильної повітряної ударної хвилі, утворенням плазмового факела («плюма»), викидом в атмосферу плазми, пилу й аерозолів та іншими процесами. При падінні тіла в океан (у море) виникають гігантські океанічні хвилі та цунамі.

При високих температурах йдуть хімічні реакції, що приводять до утворення закису азоту. Останній, вступаючи в реакцію з озоном, здатен знищити захисний озоновий шар. Крім того, оксиди азоту при взаємодії з водою утворюють азотну й азотисту кислоти, які випадуть на Землю разом з дощами. Світлове випромінювання неминуче призведе до первинних великомасштабних пожеж. Повітряна ударна хвиля викличе небачені руйнування на значних відстанях від космічного тіла.
Слід мати на увазі, що руйнування звичайно супроводжуються вторинними пожежами та вибухами горючих матеріалів. Пожежі призводять до викиду великих мас шкідливих хімічних речовин. Оксиди, вступаючи в реакції з водою, утворюють кислоти, що випадають на Землю у вигляді кислотних дощів.
Важливо, що маса роздробленого ґрунту в десятки разів перевищує масу космічного тіла. Маса викинутого пилу близька до маси астероїда, зокрема маса порошинок з розміром менше одного міліметра складає десятки відсотків. Це призводить до значного запилення атмосфери, різкого зменшення частки сонячної енергії, що поступає на поверхню планети, до виникнення «астероїдної» зими.

Додамо, що пожежі супроводжуються викидом сажі, що ефективно поглинає сонячне випромінювання, підсилюючи ефект «астероїдної» зими. В результаті такої зими глобальна температура повітря знижується на одиниці – десятки градусів, і це може продовжуватися від декількох тижнів до багатьох років залежно від енергії астероїда. Річ у тому, що пил потрапляє на великі висоти (10 – 100 км і вище), а осідає він дуже поволі (з швидкістю менше 1 мм/с).

Встановлено, що зіткнення Землі з космічним тілом діаметром понад кілька десятків кілометрів матиме для неї непоправні наслідки. Швидше за все, біосфера безповоротно загине, не витримавши спочатку спеки, а потім сильного та тривалого похолодання («астероїдної» зими). За менших розмірів космічних тіл наслідки для Землі – катастрофічні, але не необоротні.

Імовірність зіткнення космічного тіла із Землею дуже мала (від однієї мільярдної до однієї тисячної). У мільйон разів менше імовірність падіння тіла на велике місто, наприклад, з населенням 1 млн чоловік. І хоча її величина – дуже мала, але ступінь ризику загинути протягом життя від падіння астероїда досить значна для жителів великого міста (близько 0,05 %).

Протидія землян

А зараз спробуємо з'ясувати, чи можна запобігти такій катастрофі? Чи можна створити протиастероїдний (протикометний) захист Землі (ПАЗЗ)? Чи дозволяють це зробити сучасні технології?

Автор упевнений, що на поставлені запитання можна дати позитивну відповідь. Перш за все, ПАЗЗ має бути багатоешелонованим. Він має включати виявлення, ідентифікацію, супровід і перехоплення об'єктів на далеких, середніх і малих підступах до Землі (на відстанях близько 1, 0,1 і 0,01 а. о.). Система ПАЗЗ повинна включати наземно-космічну службу спостереження (виявлення, ідентифікації та супроводу), наземно-космічну службу перехоплення, наземну службу управління.
Для вирішення проблеми ПАЗЗ мають використовуватися космічні обсерваторії, винесені далеко за межі Землі, наземні обсерваторії, існуючі та перспективні системи попередження про ракетний напад (їх дальність дії досягає 100 тис. км), ракетно-космічні засоби та ядерні пристрої. ПАЗЗ може бути реалізований в пасивному або активному режимах. Активний режим передбачає дію на космічне тіло.

Отже, людство не є беззахисним перед загрозою космічного походження. Хочеться вірити, що розум і сила людства врятують нашу унікальну цивілізацію.

Проф. Л. ЧОРНОГОР.

Джерело: Газета ХНУ

Статті схожої тематики:
"Обломки небесной тверди" (россійською)

> Другие статьи по астрономии <

.

5 вересня 2020р виповнилося 30 років Космічному Ліцею в планетарії.
30 років допитлиі діти вивчають Всесвіт, нашу Землю та її природу, історю людств, пам'ятники світової культури.

Архив

Якщо ясною безмісячною ніччю вам доведеться опинитися далеко від крупних населених пунктів, то напевно ви хоч на хвилину зупинитеся, заворожені грандіозним видом зоряного неба. Кожна з цих зірок — наче наше сонце. І у багатьох можуть бути планети, а на планетах, хто знає, — життя. І, мабуть, в цей самий момент ви, самі про те не знаючи, зустрінетеся з кимось поглядом. Якщо вам хоч трошки знайоме таке відчуття, ви легко зрозумієте людей, які зберегли його на все життя і іноді готові докладати значні зусилля і використовувати неаби які засоби для розгляду неба.

Небагато наук можуть похвалитися таким усесвітнім фанклубом, як астрономія. В світі трохи більше 10 тисяч професійних астрономів — стільки ж, скільки аматорів в одній тільки Росії. Сучасна аматорська астрономія — це престижне високотехнологічне хобі, в яке багато хто вкладає тисячі доларів: купують телескопи, обладнали обсерваторії, подорожують в далекі страни для спостережень рідкісних небесних явищами тощо. Деякі аматорські пристрої, наприклад спеціалізовані астрономічні ПЗС-МАТРІЦИ для астрофотографії, нічим не поступаються професійним.

І все ж таки для залучення до зірок необов'язково обзаводитися дорогими інструментами. На перших порах цілком достатньо і неозброєного ока. Візьміть просту зоряну карту, на зразок тієї, що приведена в кінці статті, і спробуйте відшукати на небі позначені на ній сузір'я. По ходу справи ви неодмінно відмітите спалахи «падаючих зірок». Це згорають крихітні метеорні частинки, що вторгаються в атмосферу з швидкістю в десятки кілометрів в секунду, — швидше за будь-які космічні кораблі. Багато таких падаючих з неба зірочок видно близько 11—13 серпня, коли Земля зустрічається з Персєїдамі, одним з багатющих метеорних потоків. У ці дні метеори летять буквально кожну хвилину. Досвідчені любителі астрономії миттєво визначають його блиск, колір, напрям, швидкість, довжину і навіть можуть нанести його траєкторію на зоряну карту. До речі, такі спостереження, при грамотній обробці, дозволяють оцінити щільність метеорного потоку і уточнити його орбіту навколо Сонця. Отже навіть без телескопів любителі астрономії можуть принести користь науці.

Та все ж, якщо ви по-справжньому захоплені зоряним небом, то неодмінно треба купувати телескоп. Спершу це може бути невелика труба, хоча краще все-таки взяти бінокль, наприклад 10х50, тобто десятиразовий з 50-міліметровими об'єктивами. При більшому збільшенні ви отримаєте маленьке поле зору і сильне тремтіння зображення. Втім, навіть не дуже сильний прилад варто закріпити на штативі.

Планета Юпітер

Бінокль в сотні разів збільшує число видимих зірок. А уважний спостерігач знайде десятки зоряних скупчень, туманностей і галактик. На Місяці можна побачити великі кратери, у Венери — фази, у Юпітера — супутники. Останні, мабуть, самий увлекательний об'єкт для початківця. Найближчий з них, Іо, робить оборот всього за 42,5 години, так що буквально щодня можна бачити, як він то зливається з диском Юпітера, то відділяється від нього. Інші супутники теж постійно переміщаються, хоч і повільніше. Для підготовки до стеження за ними краще всього підходить невелика безкоштовна програмка JupSat95, яка показує положення супутників на будь-який момент часу.

Джерело: Журнал «Вокруг Света»: Астрономия на любителя
Переклад: Володимир Кажанов

Ми вже багато що розуміємо в механізмах розвитку природних об'єктів, але загадка народження більшості з них до цих пір не вирішена. Біологи роздумують над виникненням нового вигляду і самого життя, геологи дискутують про генезис нафти, мінералів і самих планет, астрономи ж б'ються над походженням зірок, галактик і самою Вселеною. Втім, дещо вияснюється — зірки прочиняють таємниці свого виникнення.

Відоме, що в надрах зірок функціонують природні термоядерні реактори, що синтезують з легких хімічних елементів більш важчі. Наприклад, з водню утворюється гелій, з гелію — вуглець і т.д. Протікання цих реакцій в надрах Сонця сьогодні прямо реєструється на Землі (а точніше — під землею) детекторами нейтрино. Визначено також, скільки живуть зірки і як закінчується їх життя: чим більше маса зірки, тим яскравіше вона світить і швидше спалює своє ядерне пальне. Якщо зірки типу Сонця живуть близько 10 мільярдів років, то гіганти, які в 10 разів масивніше, повністю згорають всього за 25 мільйонів років. А ось карлики з масою в половину сонячною повинні існувати майже 100 мільярдів років — багато більше нинішнього віку Всесвіту.

В кінці життя зірка зазвичай скидає з себе верхній шар речовини. Масивні світила роблять це вибуховим чином, стаючи сверхновими, а маломасивні — спокійно, закутуючи себе такою, що поволі розширюється планетарною туманністю. Але у будь-якому випадку в кінці еволюції від зірки залишаються газова хмара, що розлітається, і щільний компактний об'єкт — білий карлик, нейтронна зірка або чорна дірка.

Окремі деталі в цій картині можуть змінитися, але в цілому хід життя зірки надійно простежується, зокрема за допомогою комп'ютерних моделей. «Дайте мені зірку, і я передбачу її долю!» — може вигукнути астроном. Легко сказати — «дайте!» Але як саме народжуються зірки? Зрозуміло, що вони формуються при стисненні хмар газу, що заповнюють міжзоряний простір, проте подробиці процесів, що приводять до народження зірок різних типів, до цих пір багато в чому залишаються загадковими.

Автор: Володимир Сурдін
Джерело: Журнал «Вокруг Света»: Как рождаются звезды
Перклад: Володимир Кажанов

Как попасть на карты звездного неба?

15 июля, сразу два небесных тела получили официальные названия. Плутоид 2005 FY9 получил имя Макемаке в честь верховного божества аборигенов с острова Пасхи, а небольшому астероиду диаметром четыре километра, ранее известному под номером 128036, было присвоено имя Рафаэля Надаля, теннисиста, одержавшего победу на Уимблдоне-2008. По какому принципу астрономы выбирают названия для небесных тел, и как вписать свое имя на карту звездного неба?

Одними из первых давать небесным телам названия стали древние египтяне. Они выделяли из множества звезд на небе отдельные скопления, из года в год появляющиеся в одной и той же области неба, – созвездия. Египтяне называли созвездия в честь своих богов, многие из которых представлялись в виде различных животных. Большинство из этих названий не сохранилось до наших дней.

Сейчас мы называем созвездия именами, придуманными, по большей части, в Древней Греции. Считается, что при составлении своей небесной "номенклатуры" греки активно использовали труды египтян. Большинство имен созвездий вышли из мифов. Благодаря буйному воображению греков, которые соединяли отдельные звезды в осмысленные образы, на небе поселились Андромеда, Кассиопея, Персей, Пегас и Геркулес. Даже те названия, которые, на первый взгляд, не связаны с персонажами легенд, тем не менее, имеют мифических прототипов. Например, Стрелец – это лукавый кентавр Кротос, который занял на небе место, отведенное себе другим кентавром – Хироном, который, как считали греки, создал первую модель небесной сферы.

Или возьмем Козерога. Согласно одной из легенд, странное существо с головой барана и рыбьим хвостом – это козлоногий бог Пан, сын Гермеса. Пан сменил копыта на хвост, спасаясь от стоглавого великана Тифона. Пытаясь укрыться, он прыгнул в воду, а потом решил и вовсе остаться там. Постепенно под давлением эволюции ненужные для плавания копыта превратились в мощный рыбий хвост.

Традиционное изображение созвездия Козерога

Великан Тифон способствовал появлению еще одного созвездия – созвездия Рыб. Древнегреческая легенда рассказывает, что однажды прекрасная Афродита и ее сын Эрот прогуливались по берегу реки и на пути встретили Тифона. Также как и Пан, они бросились в воду и спаслись от великана, превратившись в двух рыб - Северную и Южную.

Большинство ярких звезд, заметных невооруженным глазом, также имеют свои имена, причем многие - не по одному. Различные древние народы по-разному называли видимые яркие светила, поэтому имена таких звезд дублируются научными названиями (которых также бывает несколько). Чтобы не путаться в обозначениях звезд, астрономы предпочитают идентифицировать их по координатам на небе. Некоторые астрономы называли вновь открытые звезды в свою честь, однако эти имена никогда не были признаны официально. Правда, этот факт не останавливает некоторые компании, которые продают "сертификаты" на присвоение имени понравившейся звезде.

Древнегреческий Рим

Мифы пригодились не только для названий звезд и созвездий. Легендарные корни имеют также имена многих планет.

Первыми человечество открыло планеты Солнечной системы. Все они получили имена божеств, но на этот раз не греческих, а, в основном, римских (которые, надо заметить, в основном были калькой с древнегреческих божеств). Напомним имена наших соседей в порядке их удаления от Солнца. Первым идет Меркурий, названный так в честь римского бога торговли. За ним следует Венера – римская богиня любви. Земля получила свое название не от имени какого-либо божества, а, скорее, по смыслу. Следом за Землей в череде планет Солнечной системы находится римский бог войны Марс. За Марсом следует планета-гигант Юпитер, получившая свое имя в честь верховного бога римлян. "Кольценосец" Сатурн – отец Юпитера и бог земледелия. Уран был назван в честь греческого божества, отца Кроноса (римского Сатурна). Нептун был братом римского Юпитера и управлял всеми морями. Наконец, Плутон получил свое имя в честь греческого хозяина подземного царства, брата Посейдона (Нептуна) и Зевса (Юпитера). Правда, в 2006 году Плутон лишили статуса планеты.

По мере развития технологий и методов обнаружения планет их число стало стремительно расти. Сначала астрономы научились находить гигантов вроде Юпитера, но постепенно научились "отлавливать" Суперземли – планеты, масса которых сравнима с массой Земли. Именно такие планеты являются основными кандидатами на обнаружение жизни. Рассудив, что придумывать интересные названия для каждой из десятков новых планет, как минимум, нерационально, ученые стали давать им имена, состоящие из цифр и букв. Неспециалисту эти названия ничего не говорят, поэтому перейдем к другим космическим телам.

Многие планеты вращаются вокруг своих звезд не одни, а в сопровождении спутников. Как и в случае с планетами, "интересного" имени удостоились, в основном, спутники, сопровождающие планеты Солнечной системы. Большинство из них, как и "хозяева", были названы в честь персонажей греческих и римских мифов, причем в названиях сохранилась такое же смешение этих мифологий. В качестве примеров можно упомянуть знаменитых Фобоса и Деймоса, спутников Марса, названных так в честь сыновей Афродиты и Ареса (греческий "аналог" Марса). Один из спутников Юпитера – Ио – назван так по имени жрицы греческой богини Геры, которая пленила своей красотой самого Зевса (в Риме - Юпитер).

Чем сильнее становились телескопы, тем больше спутников обнаруживалось у планет. Чтобы разнообразить каталог их названий, астрономы обратились к другим источникам. Так, спутники Урана (а их целых 20) получили имена героев произведений Шекспира (Титания, Пэк, Оберон из "Сна в летнюю ночь", Офелия из "Гамлета", Джульетта из "Ромео и Джульетты", Дездемона из "Отелло"). Двум спутникам дали имена персонажи поэмы Александра Поупа "Похищение локона".

Путь наверх

Кроме звезд, планет и их спутников собственных запоминающихся имен удостоились и некоторые астероиды (малые планеты размером несколько сотен километров и меньше). Названия для астероидов выбирают те, кто их открыл, поэтому здесь можно обнаружить практически все что угодно. Правда, долгое время в астрономии сохранялась традиция называть астероиды женскими именами. Первоначально это были имена из древних мифов, однако постепенно их запас истощился, и на картах неба появились астероиды Эдисона (производное от Томаса Эдисона), Владилена (аббревиатура от Владимира Ильича Ленина) и другие. Постепенно мода на женские имена прошла, и в космосе появились Стравинский, Евклид, Клэптон, Ван Гог и другие известные персонажи.

Многие астероиды были названы по именам сотрудников и сотрудниц обсерваторий, а также их родственников. Части этих небесных тел были даны имена, призванные увековечить память о каких-либо событиях. После теракта 11 сентября три астероида были названы Сострадание, Солидарность и Великодушие. В среднем, каждый месяц около ста астероидов получают собственное название вместо номера.

Царящий в номенклатуре астероидов беспорядок периодически беспокоит астрономов, и время от времени кто-нибудь из них предлагает новую систему классификации (например, использовать для названий астероидов имена индийских или шумерских богов). Возможно, с течением времени астрономическое сообщество прислушается к этим предложениям, но пока все остается по-прежнему.

Еще один тип небесных тел, получивший право на имена, отличные от FD 4567A – это кометы. Они представляют собой сгустки замороженных газов. Кометы несут в себе остатки веществ, сохранившихся со времен формирования Солнечной системы, поэтому изучение этих небесных тел представляет большой интерес для астрономов. Отчасти чтобы подстегнуть поиски комет, многие из которых обнаруживают любители, астрономы решили присваивать кометам имена первооткрывателей (до трех имен на одну комету).

С появлением интернета технологии поиска комет существенно упростились. Сейчас желающим найти свою комету не обязательно приобретать телескоп. Любители астрономии могут загрузить со специальных сайтов фотографии различных участков неба, сделанных "профессиональными" телескопами, и изучать их на своем компьютере.

Как видно, назвать своим именем астероид или даже комету не так уж сложно. Достаточно быть выдающейся личностью или просто вовремя увидеть то, что ускользнуло от внимания остальных. Так что в общем целом, небесная канцелярия работает по тому же принципу, что и земная.

Статьи схожей тематики:
- Созвездия и звёздные узоры.
- Сокровища летнего неба.
- Зачем человеку звёзды на небе

Глаза напрямую связаны с мозгом человека. От здоровья глаз зависит не только общее здоровье человека, но и нормальное функционирование мозга. В последнее время люди стали намного больше работать за компьютером, огромная нагрузка ложится на глаза школьника и при обучении. Как же сохранить здоровье глаз и не получить близорукость, столь распространенную в наше время?

Близорукость (миопатия) – это дефект зрения, при котором лучи света не фокусируются на сетчатой оболочке глаза, а собираются перед ней. Так происходит из-за того, что глаз слишком сильно фокусирует изображение. Человек при этом хорошо видит вблизи, но плохо видит вдаль и должен пользоваться очками/линзами с минусовыми диоптриями.

Нормальная длина глазного яблока 23-24 мм. При близорукости глаз удлиняется (растягивается глазное яблоко) до 30 мм, и более. Увеличение глазного яблока на 1 мм ведет к увеличению близорукости на 3 диоптрии.

Близорукость чрезвычайно распространена в наше время. Ей подвержены все возрастные категории, начиная с воспитанников детских садов. Прогрессирующая близорукость опасна для нормального функционирования организма. Людям с очень плохим зрением даже противопоказаны физические нагрузки, т.к. это может привести к отслойке сетчатки и еще большему ухудшению зрения.

В настоящее время существуют 3 признанных способа коррекции близорукости, а именно: очки, контактные линзы и лазерная коррекция. В зависимости от степени близорукости человек может испытывать постоянную потребность в очках или временную, например, при работе за компьютером или во езде на автомобиле.

Но близорукость можно попытаться избежать. Для профилактики офтальмологи дают несколько советов, следуя которым вы существенно уменьшите риск заболевания.

• Постарайтесь не щурится, так как глаз при этом оказывается сжат и мышцами и веками, в результате чего еще больше удлиняется.
• При чтении нельзя пользоваться одним только целенаправленным светом, без общего верхнего света. Книга проецируется на глазное дно в уменьшенном виде и когда освещена только она, то проекция книги представляет одно яркое маленькое пятно, что еще сильнее напрягает глаза.
• Не смотрите телевизор в темноте. Чем обширнее зона света, тем меньше диаметр зрачка, и, следовательно, легче работать глазу.
• Постарайтесь не читать в транспорте – это вредно из-за вибрации и очень сильно напрягает глаза.
• Работая за компьютером или читая необходимо давать расслабиться глазам после каждого часа работы: потереть, помассировать их, смочить водой.
• Больше есть рыбы, овощей и фруктов, содержащих витамин А.
• Из спорта для глаз полезен бадминтон.

Приводим список упражнений, которые следует выполнять каждые 40-50 минут, при чтении, письме или работе за компьютером. Продолжительность такой тренировки должна составлять 3-5 минут, все упражнения нужно повторять несколько раз.

1. Откиньтесь сидя на стуле назад, сделайте глубокий вдох, затем наклон вперед и выдох.
2. Откинувшись на спинку стула, прикройте веки и крепко зажмурьте глаза. Затем откройте веки.
3. Поставьте руки на пояс и поверните голову вправо. Посмотрите на правый локоть. Затем, поверните голову налево и посмотрите на левый локоть.
4. Поднимите глаза кверху и сделайте ими круговые движения по часовой стрелке; затем, против часовой стрелки.
5. Вытяните руки вперед и посмотрите на кончики пальцев, сделайте глубокий вдох. Теперь поднимайте руки вверх и следите за движением рук, не поднимая головы. Опустите руки и сделайте выдох.

Помните, очки носить неудобно. Усталость глаз вызывает ощущения дискомфорта, что пагубно сказывается на самочувствии человека. Следуя простым советам и выполняя эту систему упражнений вы сможете всегда находиться в тонусе, ваши глаза будут отдыхать должным образом, а вы сами сможете плодотворно работать и ничто не будет доставлять вам неудобств.

Источник: mozg.by

Наша память – потрясающе избирательная штука. Часто она ведёт себя как капризная дама с непредсказуемыми поступками. Наверняка, в ситуации «вот, только что помнил, но забыл» много раз бывал каждый из нас. А вот последствия от такого фортеля нашей памяти могут быть самыми разными от простой смены темы разговора до снижения оценки на экзамене или потери стратегической цели на переговорах.

Для того, чтобы мы сами могли владеть своей памятью (а не наоборот), психологи разработали множество различных методик ее тренировки. Одна из самых интересных и древних – мнемотехника.

Состоит она из соединения двух понятий – ассоциация и фон. Фон – это то, что вы отлично, до мельчайших подробностей, знаете (расположение мебели в вашей квартире, названия папок на компьютере, дорога в университет), ассоциация – это мысленная связь между двумя предметами. Если очень кратко описать основной принцип мнемотехники – то это ассоциация тех фактов, которые вам нужно запомнить, с тем, что вам уже хорошо знакомо. Причем, как правило, такое «своеобразное нанизывание» новых фактов на известные происходит как будто без логики и всякого здравого смысла.

Однако, как показывает практика, метод себя оправдывает, и вещи, на первый взгляд бессмысленные, запоминаются очень хорошо.

Самый известный пример – фраза, позволяющая запомнить порядок цветов в радуге: «Каждый Охотник Желает Знать, Где Сидит Фазан», которую знает любой ребенок.

Запоминание падежей в русском языке может превратиться в удовольствие с фразой-алогизмом «Иван Родил Девчонку, Велел Тащить Пеленку».

Астрономический порядок планет в нашей Солнечной системе легко восстановить по образной фразе: «Морской волк Замучил Молодого Юнгу, Совершенно Утомив Несчастного Подростка». «Меркурий-Венера-Земля-Марс-Юпитер-Сатурн-Уран-Нептун-Плутон»…

Классификация звезд от горячим к холодным поможет запомнить английский вариант фразы «Oh Be A Fine Girl, Kiss me».

В дореволюционные годы любой школьник мог назвать значение числа Пи до десятой цифры или сказать, чему равен квадратный корень из двух. Подобные задачи решались именно с помощью приемов мнемотехники. Фраза "Кто и шутя и скоро пожелаетъ Пи узнать число ужъ знает" (с учетом написания слов с буквой «ять») позволяет легко воспроизвести число Пи до десятой цифры: 3,1415926535 – дело в том, что каждая цифра соответствует количеству букв в соответствующем слове. А фраза «Я Катя, я дура, но я вот нашла корень из двух» позволяет, подсчитывая буквы в словах, узнать-таки этот корень: «1,4142135624».

Кстати, с помощью этого способа можно запоминать номера телефонов. Всякое в жизни случается – батарейка в телефоне села или аппарат, не дай бог, потерялся. А звонить-то надо! Например, «Я помню чудное мгновение, передо мной явилась (ты)» вполне себе соответствует номеру 156-96-47.

Конечно, сейчас нет необходимости запоминать, скажем, точное значение числа Пи или показатели теплопроводности различных материалов – все это есть в любом справочнике, однако приемы эти прекрасно используются и для запоминания важных дат, новых иностранных слов, имен и так далее.

Иногда при изучении иностранного языка сложно бывает усвоить даже, казалось бы, простые слова. В таких случаях полезно поиграть. Думаю, игра «пароль-отзыв» поможет вам расширить свой словарный запас. Найдите ассоциацию на слово, которое нужно запомнить в родном или просто хорошо знакомом языке – это и будет «отзыв». Например, английское «apple» (яблоко) вполне созвучно слову «аппликация». Из этой пары можно составить фразу «Я вырезаю АППЛикацию с яблоком». А итальянское «fagotto» (узел) — очевидное «фагот» — легко запомнится фразой «ФАГОТ связали в УЗЕЛ».

А как вы думаете, что такое МуМоБоНе? В этом слове, между прочим, зашифрованы важные исторические сведения, а именно последовательность правления некоторых Рюриковичей – Ярослав Мудрый, Владимир Мономах, Всеволод Третий Большое Гнездо, Александр Невский.

Представляете, какой простор для фантазии? Можно и целый язык мнемотехники изобрести.

Единственное правило для «мнемотехнического творчества» - ассоциация должна быть яркой, звучной и легко запоминающейся.

Очень удобно запоминать какую-либо последовательность привязкой к хорошо знакомому месту, к примеру, порядок морфологического разбора имени прилагательного легко усвоить, «поставив» начальную форму в шкафчик для обуви, «положив» постоянные признаки (качественное, относительное, притяжательное) на тумбочку у телефона, «повесив» степени сравнения на вешалку и так далее. Теперь останется только вспомнить ваши стандартные действия после прихода домой - и вся последовательность морфологического разбора всплывет в вашей памяти сама собой.

В общем, творите, пробуйте, придумывайте, экспериментируйте – в общем, добавьте в учебу игру и минутки дурачества – вот увидите – жизнь станет насыщенней и интересней!

Источник: mozg.by